Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 910/14451/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016у справі№ 910/14451/16 Господарського суду міста Києваза позовомМакарівської квартирно-експлуатаційної частини району дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 18 520,00 грнза участю представників сторін:

позивача: Швець Р.Г.,

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Макарівська квартирно-експлуатаційна частина району звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 18 520,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі №910/14451/16, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 03.07.2015 між ФОП ОСОБА_4 (підрядник, відповідач) та Макарівською квартирно-експлуатаційною частиною району (замовник, позивач) було укладено підрядний договір на надання послуг №195, за умовами якого підрядник зобов'язується виконати роботи на поточний ремонт (монтаж) димової труби котельні №15/9 Макарівської КЕЧ району м. Радомишль (п.2.1.).

Розділом 3 договору сторони встановили, що договірна ціна складається підрядником, та погоджується замовником згідно ДСТУ БД 1.1-1.2013 (3.1.); загальні сума послуг, які підлягають виконанню підрядником складає 43 355,00 грн (п.3.2.).

Розділом 4 договору сторони передбачили, що замовник проводить розрахунок з підрядником за виконанні роботи на основі актів виконаних робіт (КБ-2в, КБ-3) підписаних уповноваженими представниками сторін; акт виконаних робіт надається підрядником в трьох примірниках, представлених замовнику, протягом 3-х днів перевіряє їх якість і підписує його в частині реально виконаних робіт (п.5.1.); взаєморозрахунки проводяться після підписання актів виконаних робіт за договірною ціною, яка погоджена замовником та підрядником, згідно рахунку-фактури (п.5.2.); первинні підтверджуючі документи надаються в день підписання акту виконаних робіт (п.5.3.); попередня оплата не допускається (п.5.4.).

Відповідно до умов розділу 9 договору, після виконання передбачених договором робіт підрядник здає їх замовнику, при цьому визначається відповідність робіт умовам договору; здача проводиться на протязі 5- ти днів після одержання замовником листа від підрядника про готовність об'єкту або його частини до експлуатації (п.9.1.); якщо при здачі - прийманні робіт будуть виявлені суттєві недоліки, що виникли з вини підрядника, замовник не підписує акт здачі об'єкту в експлуатацію і затримує оплату робіт, виконаних з порушенням; якщо усунення недоліків буде неможливим, або буде вимагати дуже великих витрат, за рішенням замовника сторони визначають розмір вданих збитків і на їх величину скорочують обсяг кінцевих платежів підряднику; обсяги і вартість недоробок визначається технічною експертизою (п.9.2.).

Згідно з п.14.1. договору договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2015, але в будь якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань сторонами по договору.

Відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт №195 від 14.07.2015 за липень 2015 вартість виконаних підрядником та прийнятих замовником робіт склала 43 355,00 грн.

14.07.2015 платіжним дорученням №504 позивач оплатив виконані відповідачем роботи на суму 43 355,00 грн.

В аудиторському звіті про результати фінансового аудиту та аудиту відповідності Макарівської КЕЧ району №234/3/28/А від 03.06.2016 за період з 01.04.2012 по 25.04.2016, який складено Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України, вказано, що на стадії складання та підписання договірної ціни до підрядного договору на надання послуг від 03.07.2015 №195 підрядником (відповідачем) необґрунтовано внесені, а замовником (позивачем) погоджені кошторисні норми, що не відповідають фактично виконаним роботам, що призвело до завищення обсягів та вартості виконаних робіт та безпідставного витрачання коштів позивача на суму 18 520,00 грн.

13.06.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією №1290, в якій просив відповідача повернути 18 520,00 грн, які були отримані відповідачем, як стверджує позивач, внаслідок завищення обсягів та вартості виконаних робіт. Однак, відповідач вимоги не виконав, грошові кошти в зазначеному розмірі не повернув, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Звертаючись з даним позовом, позивач стверджував, що відповідач зайво отримав грошові кошти та повинен їх повернути позивачу на підставі норм ст. 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, виходив з мотивів недоведеності матеріалами справи факту того, що замовником було висловлено підряднику певні претензії стосовно обсягів та вартості виконаних робіт. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 ЦК України немає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 854 ЦК України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що акт виконаних робіт до договору підписано сторонами та скріплено печатками юридичних осіб без зауважень та заперечень.

Також судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що замовником було в повному обсязі проведено оплату робіт, які були виконані підрядником на підставі підрядного договору на надання послуг від 03.07.2015 №195, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №504 від 14.07.2015 на суму 43 355,00 грн.

Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до приписів ст.ст. 837, 843 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

За приписами ч.ч.1, 2, 3 ст.844 ЦК України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Суди зазначили, що сторонами під час укладення договору на основі вільного волевиявлення було погоджено умови щодо ціни (п.п.3.1., 3.2. договору). При цьому, вартість робіт, яка зазначена в акті приймання виконаних робіт, в повному обсязі відповідає ціні, яка визначена в укладеному між сторонами договорі.

Частинами 1-3 ст.853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Колегія суддів вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій щодо всупереч означеним нормам чинного законодавства, позивач не довів належними та допустимими доказами той факт, що замовником було пред'явлено підряднику претензії відносно обсягів та вартості виконаних робіт.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутністі підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 ЦК України з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 910/14451/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова Судді: І. Вовк Л. Стратієнко